Вінаго коричневий
| Вінаго коричневий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Treron fulvicollis (Wagler, 1827) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Віна́го коричневий[2] (Treron fulvicollis) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкає в Південно-Східній Азії.
Довжина птаха становить 27 см. Виду притаманний статевий диморфізм. У самців голова і шия рудувато-коричневі, груди золотисто-зелені, спина має пурпуровий відтінок. Боки сірувато-зелені, живіт жовто-зелений. Крайні стернові пера сірувато-зелені, на кінці чорні, з сірими краями. Дзьоб світлий, на кінці блакитнувато-зелений, біля основи темно-червоний. Лапи червонуваті. У самиць груди жовтувато-зелені, лоб сірий. Забарвлення молодих птахів подібне до забарвлення самиць.
Виділяють чотири підвиди:[3]
- T. f. fulvicollis (Wagler, 1827) — Малайський півострів, Суматра і сусідні острови (зокрема, острови Ріау, Лінґґа[de], Банка і Белітунг);
- T. f. melopogenys (Oberholser, 1912) — острови Ніас і Сіберут (на захід від Суматри);
- T. f. oberholseri Chasen, 1935 — острови Натуна[en] (на північний захід від Калімантану);
- T. f. baramensis Meyer, AB, 1891 — Калімантан і сусідні острови.
Коричневі вінаго мешкають в М'янмі, Таїланді, Малайзії, Індонезії і Брунеї. Вони живуть у вологих і заболочених тропічних лісах, мангрових лісах, у вологих чагарникових заростях і садах. Зустрічаються на висоті до 1220 м над рівнем моря. Живляться плодами. Гніздяться на деревах або в чагарниках. В кладці 2 яйця.
МСОП класифікує стан збереження цього виду як близький до загрозливого. Коричневим вінаго загрожує знищення природного середовища.
- ↑ BirdLife International (2016). Treron fulvicollis. Архів оригіналу за 19 квітня 2021. Процитовано 6 травня 2022.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 6 жовтня 2020. Процитовано 06 травня 2022.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
- David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |